Олександр Петровський, відомий у певних колах як «Нарік», народився 9 червня 1972 року в Руставі, Грузія, під прізвищем Нареклешвілі. Після розлучення батьків його мати, Оксана Вовк, переїхала з ним до Дніпропетровська (нині Дніпро), де він закінчив вісім класів школи та взяв прізвище вітчима — Петровський. Його біографія залишається маловідомою через уникнення публічності.
У 1980-х Петровський асоціювався з рекетирськими групами, що контролювали ринок «Озерка» в Дніпрі. У той період, коли відомий авторитет Олександр Мільченко («Матрос») відбував покарання, Петровський зміцнював свої позиції. Він пережив буремні 1990-ті, уникнувши замахів і арештів, хоча кілька разів був затриманий на початку 2000-х.
У 2003 році Петровський заснував Міжнародний благодійний фонд «Солідарність», декларуючи підтримку малозабезпеченим, дітям-сиротам, інвалідам і людям похилого віку. У 2012 році за його кошти в Дніпрі збудовано Храм Різдва Пресвятої Богородиці, а також відремонтовано будівлю Дніпровської єпархії УПЦ. З початком АТО в 2014 році він фінансував закупівлю спорядження для ЗСУ та добровольчих батальйонів, підтримував шпиталі й лікування поранених, а також сприяв поверненню військового шпиталю в Дніпрі з-під застави російського банку. У 2016 році разом із єпископом Симеоном (Зінкевичем) він організував перший з’їзд військових капеланів УПЦ КП у Дніпрі.
Петровський має громадянства України, Ізраїлю, Швейцарії та Кіпру (паспорт отримано в 2015 році). У 2018 році він заснував інвестиційний фонд «Капілано» зі статутним капіталом 135 млн грн і брав активну участь у дипломатичній роботі для отримання Томосу для ПЦУ, представляючи Дніпровську єпархію на Об’єднавчому Соборі в Софії Київській.
Його благодійна діяльність відзначена нагородами: Хрест Івана Мазепи (2017, від Президента України), Орден Князя Володимира І ступеня (2018, від патріарха Філарета), церковний орден пророка Ілії (2015) та відзнака «Слава Україні» (2018). Проте Петровський залишається суперечливою постаттю через звинувачення в кримінальній діяльності. У 2007 році його пов’язували з убивством російського бізнесмена Максима Курочкіна («Макс Бєшений») через конфлікт довкола ринку «Озерка», хоча причетність не доведена. У 2011 році Юрій Луценко називав його лідером ОЗУ, активним у 2000–2004 роках, але Петровський виграв суди проти таких звинувачень. У 2020 році суди переглянули рішення, дозволивши називати його «кримінальним авторитетом».
У 2017 році дочка Петровського, Богдана, вийшла заміж за сина Андрія Павелка, президента Федерації футболу України. У 2018 році вони разом позували з Кубком Ліги Чемпіонів у Дніпрі, що викликало скандал у ЗМІ. У 2019 році Петровський був присутній на врученні Томосу в Стамбулі як представник УПЦ КП, що також спричинило критику через його минуле.
У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення РФ, Петровський залишив Україну. У вересні того ж року німецькі правоохоронці провели обшук у його берлінській резиденції в рамках розслідування відмивання коштів. Вилучено $450 тис. і колекцію елітних годинників марок Parmigiani, Bovet, Zenith, Breguet. Німецькі слідчі вважають Петровського лідером ОЗУ Дніпра, яке спеціалізується на насильницьких та економічних злочинах, шахрайських call-центрах, незаконному видобутку бурштину, нафти, газу та корупційних схемах. Перед обшуком він виїхав до Словаччини, подавши заяву на посвідку на проживання.
Петровський також згадується в пісні шансоньє Слави Медяника «Дніпропетровська братва», де ймовірно йдеться про нього як про «Аліко» та його «петровську братву». Його діяльність потребує ретельної перевірки СБУ, НАЗК та міжнародних партнерів через підозри у відмиванні коштів і зв’язки з організованою злочинністю.